Війна змінила кожного з нас

Володимир Семків

Володимир Семків — український скульптор, який ще змалку окреслив для себе бажану професію митця. Він народився 15 квітня 1983 року та у 2013 році здобув освіту у Львівській національній академії мистецтв і згодом вступив до Гданської академії мистецтв у Польщі.

У 2012 році він посів I місце у Конкурсі студентських скульптур "Alliance Française" присвячених Бальзаку, у 2014 — II місце у Конкурсі пам’ятника Небесній сотні. Протягом 2014-2015 рр. пан Володимир працював над проєктом "Завтра" і у 2015 році посів I місце у Конкурсі "Стіна пам’яті Небесної Сотні". Також у 2019-му митець посів I місце у Конкурсі пам’ятника С. Пушику.

8 червня 2022 року одному з наших журналістів випала нагода поспілкуватися з паном Володимиром, який поділився своїм баченням розвитку українського мистецтва та впливом війни на власну творчість та тематику робіт.

Кореспондентка: "Вже йде четвертий місяць повномасштабного російського вторгнення до України й у всіх людей докорінно змінилося життя. Як Ви переживали особистісну адаптацію та зміни в щоденному ритмі? Як війна вплинула на Вашу творчість?"

Володимир Семків: "Склалося так, що я не пішов у перші дні добровольцем, бо вся сім’я захворіла на COVID-19. Поки одужали, то вже й не брали на фронт без досвіду. У мене двоє маленьких дітей, і я не зміг їх залишити через хворобу в перші дні війни, хоча й рвався, напевно, як і більшість.

Спочатку був шок, бо все, що ти робиш в один момент стає непотрібним. Зараз теж присутні такі думки, але я намагаюся їх закривати тим, що я хоч трохи підтримую економіку: дороблюю замовлення, мені платять, певну кількість грошей я віддаю на допомогу людям, підтримую ЗСУ, купую продукти тощо. Зрештою, як кажуть, хто прямо не воює, хоч якось, але допомагає.

Зараз немає того сильного відчуття, що я скульптор, розвиваю культуру своєї країни, роблю високомистецькі речі; яке було до війни. Загалом коли приходить така криза, коли на першому місці стоять найнеобхідніші речі та базові цінності, з’являється розуміння, що все, що я роблю по своїй суті вже не потрібне, оскільки зараз можна банально розвантажувати гуманітарку, або робити щось актуальне для країни, а не ходити в майстерню і вдавати, ніби нічого не сталося. Який сенс, якщо завтра прилетить ракета і не буде тієї майстерні? Хоча здебільшого це залежить від людини та її сприйняття цієї ситуації. У мене є друзі, які наперекір війні кожен день працюють. Я зараз також почав творити трохи більше.

На мою думку, для продовження творчості потрібно бути більше митцем, ніж громадянином. Я все ж таки, напевно, більше громадянин — мені важко зануритися у мистецтво, коли таке відбувається. Звісно, емоції свої я трішки виплескую: почав малювати, бо скульптура — це вічна річ, з нею за актуальними темами неможливо встигнути — коли її завершиш, то все вже давним-давно зміниться. Щойно прийшла гостра фаза війни, я почав більше цінувати актуальне мистецтво, бо для скульптури воно зовсім не потрібне, скульптурі не потрібні актуальні тенденції. В цьому і є її сенс: щоб в будь-який період життя вона відчувалася по-іншому, щоб кожен трактував по-своєму. Через рік вона буде вже інакше сприйматися, через п’ять років кардинально змінить сенс, через сто років стане чимось більшим, але вона не втратить своєї сили. Завжди з такою позицією я намагався підходити до мистецтва, але в цьому випадку, як я зазначав, актуальне мистецтво виграє: тобто зараз важливо підкреслювати дійсність та акцентувати на ситуації. Саме тому, я теж зробив декілька малюнків, щоб викласти свої почуття в цей момент".

Кореспондентка: "Що Вас раніше  надихало на творчість? У чому проявляється муза під час війни? Зараз Ви займаєтеся новими проєктами?"

Володимир Семків: "Я створюю роботи під впливом того, що наболіло через вплив вражень від війни. Нещодавно я зробив дві скульптури, кілька рисунків, але все це доволі підвішене. Загалом постійно порушується питання: вкласти гроші в матеріал для роботи, чи краще пожертвувати на допомогу ЗСУ? Частіше обираю другий варіант".

Кореспондентка: "Кажуть, що російська культура має великий вплив на українців та на саму війну. Це дійсно так? Чи варто нам повністю відмовитися від російської культури?"

Володимир Семків: "Я думаю, що російська культура має дуже великий вплив на Україну: починаючи з того, що діти дивляться та слухають, закінчуючи філософськими книгами. Саме тому, я вважаю, що потрібно відмовлятися від неї. Вони (росіяни) все одно будуть пропихати свою політику через культуру, оскільки їхня держава централізована та авторитарна: для росіян культура — це інструмент політики".

Кореспондентка: "Які теми слід висвітлювати письменникам сьогодні: трагічні та журливі мотиви, чи підбадьорливі та життєрадісні сюжети?"

Володимир Семків: "Я думаю кожен повинен вирішувати це самостійно. Оскільки я займаюся монументальною скульптурою, звичайно, я буду працювати з травмою та болем війни. Я сподіваюся, що теми зміняться, щойно настане перемога, на яку ми всі з нетерпінням чекаємо. Отож, слід створювати речі, які об’єднуватимуть людей, які не даватимуть все це забути, які підкреслюватимуть нашу незламність".

Кореспондентка: "Який вигляд матиме майбутнє української культури після війни?"

Володимир Семків: "Важко судити. Я думаю якість все одно буде на першому плані, бо якість завжди була і буде популярна. Я сподіваюся, що наша культура займе достатньо вагому нішу у світі, відмінну від тієї, яка була до війни. Оскільки ми себе доформовуємо як народ, культура теж вдосконалюється відповідно". 

Кореспондентка: "Чи маєте Ви знайомих у лавах Збройних Сил України? Поділіться, будь ласка, історією цієї людини".

Володимир Семків: "У мене є знайомі в ЗСУ, і один з них — художник Василь Стефанишин. Щойно війна розгорнулася, він пішов добровольцем, хоча у нього не було жодного досвіду в цій сфері — до війни він викладав у художній школі в Івано-Франківську. Інший знайомий — скульптор. Він також зараз на передовій, колись він служив та був в АТО.

Третій хлопець — мій дуже хороший друг. Він спецпризначенець і теж певний час перебував в АТО. Взагалі він ходить в тури в гори та має безліч цікавих хобі. Оскільки він і раніше був у спецпідрозділі, його мобілізували ще в перші дні".

Кореспондентка: "Як Ви ставитеся до громадянської позиції деяких українців, яка полягає в тому, що вони свідомо спілкуються російською мовою і не бажають змінювати це?"

Володимир Семків: "Я вважаю, що ця війна вже повинна була змінити кожного російськомовного громадянина України. Беручи до прикладу моє оточення, у мене є знайомі з Києва, Дніпра та інших регіонів, де відсоток україномовного населення дуже малий. Зараз вони перейшли на українську принаймні у соціальних мережах, хоча раніше вони такого не робили".

Кореспондентка: Марія Подолець

Редакторка: Ольга Науменко